Питання поділу майна подружжя зазвичай виникає при розірванні шлюбу. Хоча, таке право може реалізовуватись одним із подружжя незалежно від розірвання шлюбу. Як правило, подружжю не завжди вдається поділити спільне майно за взаємною згодою. Вирішення питання поділу спільного майна подружжя потребує хорошого знання сімейного законодавства, а тому для його вирішення слід звернутись до кваліфікованого юриста у цій галузі права.
Сімейним законодавством детально врегульовано питання майнових відносин подружжя. Зокрема, передбачено порядок поділу спільного майна подружжя, обставини, за яких можливо відступити від засад рівності часток подружжя, підстави для збільшення частки майна одного з подружжя. Розглянемо їх детальніше.
Для початку слід визначити, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та підстави його набуття. Так, законом визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:
- майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
- прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
- речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).
Зазначений перелік не є вичерпним. Так, якщо майно дружини/чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Сімейним кодексом України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Хоч законом і передбачена можливість за взаємною згодою розділити майно, що є у спільній сумісній власності подружжя, на практиці не завжди вдається досягнути такої згоди. У такому випадку, спір щодо поділу спільного майна вирішується в судовому порядку. Позов про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя подається в загальному порядку з дотриманням вимог ст.ст. 118-119 Цивільного процесуального кодексу України та розглядається судом в порядку позовного провадження. При поданні позову сплачується судовий збір, який визначається виходячи із ціни позову (вартості майна, яке підлягає поділу), у розмірі 1-го відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Слід відзначити, що до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позовна давність не застосовується за умови, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Відступлення від засад рівності часток подружжя.
Законодавством передбачено випадки, коли суд, при вирішенні спору, може відступити від засад рівності часток подружжя, а саме:
- При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо:
- один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї;
- приховав, знищив чи пошкодив спільне майно;
- витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
Всі ці обставини, як в сукупності, так і кожна окремо, можуть бути підставою для відступлення від засад рівності при вирішення спору про поділ майна подружжя. Отже, якщо один з подружжя не вносив достатньої кількості матеріальних коштів до сімейного бюджету чи не бажав працювати, незважаючи на те, що мав таку можливість, витрачав майно подружжя для задоволення виключно або переважно своїх особистих потреб, знищив чи пошкодив спільне майно зі своєї вини, такі обставини можуть бути підставою для відступлення від засад рівності. Перелік обставин, які дають можливість суду відступити від принципу рівності часток подружжя не є вичерпним.
- За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею/ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син/дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
В цьому випадку збільшення частки майна на користь одного з подружжя, можливе за сукупністю таких умов:
- проживання разом з дітьми, чи непрацездатними повнолітніми сином/дочкою;
- отримання аліментів на утримання дитини, чи непрацездатних повнолітніх сина/дочку;
- розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи потрібно також розуміти і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України).
Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки/сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
Порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені ст. 71 Сімейного кодексу України. Вказаною статтею передбачено, що майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз’яснив Верховний Суд України в постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 Сімейного кодексу України, щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Отже, якщо неподільна річ (наприклад – житловий будинок) не може бути реально поділений між подружжям, що як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та відповідно попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При вирішенні даного питання слід керуватись загальним правилом, відповідно до якого кожен з подружжя самостійно несе відповідальність по своїм зобов’язанням. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Сімейного кодексу України за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Таким чином, накладення стягнення на майно одного з подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, потребує складної процедури:
- Виділення частки у справі спільної сумісної власності подружжя в натурі.
- Звернення стягнення на вже виділену в натурі частку.
Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя у наступних випадках:
- якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби;
- при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Правовий режим майна, що є власністю жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення про право спільної сумісної власності подружжя ( глава 8 Сімейного кодексу України).
З проведеного аналізу норм сімейного законодавства можна зробити висновок, що законодавством чітко врегульовано питання, що стосуються майнових відносин подружжя. Кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі порушення цих прав вони підлягають захисту в судовому порядку.
13 березня 2014 року
Ігор Бобанич, ПП «Львівський юридичний центр»
Корисна інформація: Як поновити пропущений строк для прийняття спадщини
