Яскраві вивіски, біг-борди, торгові центри – з усіх боків на нас, як споживача тисне пропозиція придбати певні товари. І великими літерами поруч з назвою товару виблискує слово: КРЕДИТ.

Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв’язки обміну. Кредит необхідний, як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб’єктів.

Проте споживче кредитування, яке після світової фінансової кризи знову набирає обертів несе у собі не лише позитивні, а й негативні наслідки – ризики життя у борг.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб’єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів. Позичальник є клієнтом, споживачем послуг кредитора.

Беручи споживчий кредит у банку ми не завжди задумуємося про його наслідки і подальшу сплату відсотків, комісій і тіла кредиту. Але найстрашніше те, що ці борги можуть впасти на наших близьких. Сьогодні пропонується поговорити про ризики і шляхи вирішення такої проблеми, як правові аспекти виконання зобов’язань за кредитним договором у випадку смерті боржника.

Будь–які зобов’язання, в т.ч. і кредитні припиняються з підстав, передбачених договором, або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599 – 601, 604 – 609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відповідно до ст. 608 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Ст.ст. 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов’язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов’язанням.

Отже, з моменту смерті спадкоємця припиняються його зобов’язання за кредитним договором і переходять до спадкоємців.

Ст. 1281 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Проте у законодавстві не передбачено жодних санкцій за таке неповідомлення. Єдиний ризик – у випадку неповідомлення спадкоємця про смерть спадкодавця кредитор буде продовжувати нараховувати відсотки і штрафні санкції, які потім доведеться скасовувати з боями.

Тут варто зазначити, що законодавство передбачає спеціальний строк подання вимоги до спадкоємця у 6 місяців від моменту коли він дізнався, але у будь-якому разі протягом одного року від настання строку вимоги. Якщо доведеним є факт повідомлення кредитора про смерть позичальника і кредитор не використав свого права на вимогу, то такий кредитор позбавляється права вимоги.

З урахуванням положення ст. 1282 Цивільного кодексу України спадкоємці боржника, за умови прийняття спадщини, є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані відсотки і неустойку, тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. Зазначена позиція відображена в т.ч. і у Постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Неправомірними є дії банку щодо подальшого нарахування після смерті Позичальника відсотків за кредитним договором, комісії, неустойки. Важливим фактом є те, що спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором лише у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто, якщо за кредитним договором є заборгованість у розмірі 100 000 грн., а вартість успадкованого майна складає 50 000 грн., то кредитор не має права вимагати у спадкоємця більше ніж вартість успадкованого майна – 50 000 грн.

Проте нерідко кредитор для стягнення заборгованості за кредитним договором застосовує усі можливі методи стягнення – як позасудові, так і судові. Такими методами є ігнорування факту смерті позичальника, стягнення заставного майна, в т.ч. і з майнового поручителя, вчинення виконавчих написів на договорах іпотеки, позови до суду з вимогою повернення чи дострокового повернення заборгованості. Часто банки застосовують кілька таких дій водночас. Необхідно звернути увагу, що правовідносини по кредитному договору припиняються лише після погашення вимог кредитора.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України. Отже, вже після рішення суду, якщо спадкоємець не здійснює погашення заборгованості, на неї можуть бути нараховані інфляційні втрати і 3% річних.

У разі звернення кредитодавця до суду, після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, з вимогою про стягнення кредитної заборгованості, суд має з’ясувати питання про виконання виконавчого напису і, з урахуванням цього, вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Відсутність належного регулювання у даній галузі не виключає можливості кредитора робити кілька дій водночас, зокрема, звернути стягнення на заставне майно і паралельно подати позов про стягнення заборгованості. Ця юридична колізія залишається цікавою і не врегульованою, оскільки У Законі України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави закінчення виконавчого провадження щодо майнового поручителя «стягнення коштів з боржника». У випадку задоволення позовних вимог кредитора до боржника, коли уже відкрите виконавче провадження щодо стягнення заборгованості з майнового поручителя, не буде для Кредитора перешкодою для стягнення коштів з майнового поручителя, що порушує основні засади цивільного законодавства і може призвести не до компенсації збитків Кредитора, а до його неправомірного збагачення за рахунок боржника і поручителя.

15.07.2012 року

 Корисна інформація: Зміна черговості одержання права на спадкування за договором, або рішенням суду