Обов’язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину належить до конституційних обов’язків і передбачений ч.2 ст. 51 Конституції України в якій зазначено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.

Такий обов’язок також передбачений ст. 180 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а в окремих випадках – і своїх повнолітніх дітей. Варто зазначити, що отримання аліментів на дитину не залежить від того перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. Також від обов’язку щодо утримання дитини не звільняється особа, яка позбавлена батьківських прав.

Чинним законодавством України передбачено декілька способів стягнення аліментів.

• Виконання батьками обов’язку утримувати дитину може здійснюватися за домовленістю між ними. Так за домовленістю між батьками дитини, той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні, в грошовій і (або) натуральній формі.
• Також батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч.2 ст. 184 того ж Кодексу. Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі невиконання батьком (матір’ю) свого обов’язку за договором, стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.
• За рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутись до суду з відповідним позовом. Позовна заява може подаватись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, з дотримання вимог ст.ст. 118-120 ЦПК України. Відповідно до Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі – за подання позовів про стягнення аліментів. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач доведе, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері/батька дитини, або ж у твердій грошовій сумі. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує:

1. стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
2. стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
3. наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4. інші обставини, що мають істотне значення.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері/батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся в суд з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Прожитковий мінімуму для дітей відповідного віку встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України». Варто зазначити, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

У випадку, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру то дитині призначається, відповідно до закону, державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України “Про виконавче провадження”, він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Рішення про стягнення аліментів допускаються судом до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. У випадку незгоди з судовим рішенням (наприклад, стосовно розміру аліментів) особа має право оскаржити таке рішення в апеляційному, а згодом і в касаційному порядку.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Слід також пам’ятати, що сплата аліментів не звільняє того з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також того з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому такі визначаються судом у твердій грошовій сумі.

Порядок стягнення аліментів регулюється Сімейним Кодексом України та Законом України “Про виконавче провадження”. Слід пам’ятати, що злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, винні особи притягаються до кримінальної відповідальності за ст. 164 Кримінального Кодексу України.

Окремої уваги заслуговує питання щодо стягнення аліментів на повнолітніх дітей.

 1) Відповідно до ст. 198 Сімейного Кодексу України батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку/сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Повнолітніми непрацездатними вважаються особи пенсійного віку або інваліди І, ІІ та ІІІ груп. Такий обов’язок є індивідуальним для кожного з батьків, при пред’явленні позову одночасно до матері і батька, сума аліментів належних до сплати, визначається окремо щодо кожного з них;

 2) Відповідно до ст. 199 Сімейного Кодексу України, якщо повнолітні дочка/син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку/сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів:

1. досягнення дочкою/сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років;
2. продовження ними навчання;
3. потреба, у зв’язку з цим, у матеріальній допомозі;
4. наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка/син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. Розмір аліментів на повнолітніх дочку/сина визначається судом у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 Сімейного Кодексу України.

Законом також передбачено підстави, за наявності яких батьки звільняються від обов’язку утримувати дитину.

• Відповідно до ст. 188 Сімейного кодексу України, передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. У цьому випадку батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
• Відповідно до ст. 190 Сімейного кодексу України батькам також надано право, з дозволу органу опіки та піклування, укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації. У разі укладення такого договору, той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно утримувати її. Укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Окрім обов’язку батьків утримувати своїх дітей законодавством також передбачено обов’язок дружини та чоловіка матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Таке утримання може надаватись у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. Подружжя має право укласти договір про надання утриманні одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів.

За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. При вирішенні питання про стягнення аліментів та їх розміру суд встановлює всі обставини, що мають істотне значення: рівень доходів подружжя-відповідача, знаходження на його утриманні інших осіб, працездатність, стан здоров’я, а також можливість одержання утримання від повнолітніх дочки/сина/батьків, та з урахуванням інших обставин.

Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Утримання непрацездатних батьків повнолітніми дітьми також закріплено конституційно та охороняється державою.

Дана конституційна норма знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України відповідно до ст. 202 якого зазначено, що повнолітні дочка/син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати/батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір/батька у дочки/сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Дочка/син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір/батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати/батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки/сина аліменти на строк не більш як три роки.

Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

У виняткових випадках, якщо мати/батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (особа до 18 років) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними.

Отже, підсумовуючи вищесказане слід зазначити, що законодавством чітко визначений порядок та способи виконання обов’язку щодо утримання дітей, другого з подружжя та непрацездатних батьків. Однак на практиці не завжди вдається домовитись про виконання такого обов’язку в добровільному порядку керуючись лише моральними принципами нашого суспільства. При зверненні до суду із відповідним позовом слід пам’ятати, що суд розглядає такі звернення в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тому, для належного захисту Ваших інтересів і прав дитини, а також позитивного вирішення Вашої справи в суді, слід скористатись правовою допомогою досвідченого юриста в галузі сімейних правовідносин.

 Корисна інформація: Усиновлення дитини: правові аспекти