Найважливішим джерелом банківських пасивів є готівка на руках населення. Ні для кого не є таємницею, що готівкові кошти фізичних осіб – це той ринок, за який продовжує точитися війна українських банків.

У після кризовий період банківська система України змушена була відновлювати підірваний рівень довіри вкладників, що у 2008-2009 роках масово повертали свої кошти. В наслідок цього на руках у населення накопичився значний розмір готівкових коштів, які банки намагаються залучити, як депозитні вклади.

Як зазначено у попередньому фінансовому звіті НБУ за 2012 рік зобов’язання банків на 1 грудня склали 951,2 млрд. грн. з яких кошти фізичних осіб – 356,9 млрд. грн., або 37%. У засобах фізичних осіб 283 млрд. грн. становили строкові кошти, 73,9 млрд. грн. – кошти на вимогу.

За листопад 2012 року депозитний портфель фізичних осіб в українських банках збільшився на 1,6%, а за 2012 рік матиме приріст приблизно 12%. Отже ті, хто в період кризи зберігав гроші вдома, стали активно повертати всі ці кошти на депозитні рахунки.

У війні за готівкові кошти клієнта банки не гребують жодними методами – різко збільшили об’єм реклами, спокушають високими відсотковими ставками і бонусами.

В умовах такого тиску потенційному вкладнику потрібно бути обачним і розсудливим. Пам’ятайте – надто високі депозитні ставки можуть бути просто мильними бульбашками. Адже сплатити своїм вкладникам надто високі відсотки банки просто не зможуть. У той час, як депозитні ставки сягають рекордів – до 28% річних, в окремих банках клієнти вже мають проблему із поверненням коштів.

Надійся на краще, готуйся до найгіршого. Щоб правильно підготуватися до можливих негараздів необхідно враховувати досвід вкладників, які навоювалися з банками у кризовий і після кризовий період. Деякі у далі продовжують повертати свої кошти.

В даній консультації ми детально покажемо Вам шлях, як повернути свої кошти з проблемного банку

Першим кроком у процесі повернення коштів є Заява про повернення вкладу. З досвіду війни з українськими банками зрозуміло, що жодні заяви чи скарги не є ефективним методом повернення коштів з банку. Свідченням цього є величезний масив судової практики позивачів-банківських клієнтів, що однаково посилались на те, що керівники банків глухі до людських проблем і вимог законодавства. Лише добившись позитивного судового рішення і відстоявши його у всіх інстанціях у Вас з’явиться шанс повернути свої кошти шляхом їх стягнення через органи ДВС.

Проте документально підтверджений факт Вашого звернення і відповідь-відмова на нього банку є надзвичайно  важливим елементом у боротьбі за повернення Ваших коштів.

Згідно ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банки мають право приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичних осіб.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів клієнту банку.

Згідно ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу, або на умовах повернення вкладу після закінчення терміну, встановленого договором. За договором банківського вкладу банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника.

Проте банки зазвичай ігнорують дану норму посилаючись на умови договору, чи різноманітні підзаконні акти. Запам’ятайте – це ваші гроші і Ви можете забрати свій вклад в будь який момент.

Надзвичайно популярним було посилання банків на різноманітні Постанови НБУ, як на привід не віддавати кошти. Деякі суди підтримували позицію  банків ви виносили незаконні рішення використовуючи зокрема і такі формулювання:

11 жовтня 2008 року Правлінням Національного Банку України видано Постанову №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» якою, з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків керуючись ст. 7,15,55 Закону України «Про національний Банк України», ст. 66,67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постановлено запровадити додаткові заходи щодо діяльності банків. Постановою №319 вказано банкам виконувати свої зобов’язання за всіма типами договорів із залученням коштів у будь-якій валюті лише у разі настання строку завершення зобов’язань (п.2.4.). Виплати за умови настання строку згідно з договором здійснювати негайно (п.п/2.5. постанови №319, лист НБУ від 23.10.2008 року №40- 212/4313-14297 «Про дотримання вимог Постанови №319», лист НБУ від 28.10.2008 року №18-311/3496-14715 «Щодо постанови №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків»).

4 грудня 2008 року Правлінням Національного Банку України видано Постанову «Про окремі питання діяльності банків №413, якою скасовано Постанову №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків), але абз. 5 п.2 Постанову №413 не допускається дострокове повернення коштів, розміщених вкладниками.

Проте дуже популярне посилання банків і судів на ці постанови є незаконним

Посилання Банків на постанову Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року № 319, як на підставу неможливості повернення частини банківського вкладу є безпідставними.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про національний банк України», нормативно- правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень, правил, що затверджуються Правлінням національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. Нормативно- правові акти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

При цьому ця правова норма є імперативною.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. № 731, державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб’єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та цього Положення. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції України та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Однак, Міністерством юстиції України державна реєстрація постанови Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року № 319 не проведена.

За таких обставин постанова Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року № 319 вважається такою, що не набрала чинності, і не може бути застосована.

З викладеного вище зрозуміло, що банки і суди керуючись в тому числі і незаконними актами будуть до останнього утримувати Ваші кошти, тому при виникненні будь-яких ознак небезпеки щодо вашого майна негайно звертайтесь по юридичну допомогу.

Звертаємо Вашу увагу на те, що у випадку, якщо Банк утримуватиме Ваші кошти довше ніж передбачено Договором, то він зобов’язаний нараховувати відсотки аж до моменту фактичного повернення вкладу.

Відповідно до п.5 ст. 1061 Цивільного кодексу України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно до п.6 ст. 1061 Цивільного кодексу України проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Згідно ст. 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, – зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ідентичної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в Ухвалі від 26 вересня 2012 року відхиляючи касаційну скаргу банку на рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, залишене в силі Ухвалою суду апеляційної інстанції, вказує наступне:

Задовольняючи позов в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами суди правильно виходили з того, що умовами депозитних договорів, укладених сторонами, передбачено, що  банк нараховує проценти на вклад починаючи з наступного за днем надходження вкладу в банк до дня, що передує його поверненню вкладнику. Оскільки банк суму заборгованості за вкладами вчасно не виплатив, то  закінчення терміну дії договорів не свідчить про припинення зобов’язання  і не звільняє банк від сплати відсотків за весь час перебування грошових коштів у відповідача.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 03 жовтня 2012 року продовжує дотримуватися такої практики у подібних спорах і вказує наступне:

У ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

За ч. 5 ст. 1061 ЦК проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Вказаною статтею не врегульовано випадку, коли у строк, передбачений договором, банк не повернув вкладнику його вклад. Разом з тим, у ч. 3 ст. 1058 ЦК вказано, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Після спливу дії договору банківського вкладу (депозиту), кошти позивача залишилися на його депозитному рахунку у користуванні банку, однак сторони не уклали договору щодо умов, за яких банк користується вказаними коштами, але вказали у п. 1.3. договору, що банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору або (та) повернення коштів вкладнику, тому відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК, якщо відповідні умови не встановлені договором, проценти виплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Так як ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не містить заборони на нарахування відсотків за користування грошима вкладників на строк дії мораторію, а лише передбачає неможливість їх отримання такими клієнтами, то висновок судів про відмову у задоволення вимог про стягнення процентів за користування грошима на банківському рахунку позивача після закінчення строку дії договору банківського вкладу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Отже вкладник має право вимагати у банку сплатити належні йому відсотки по день повернення вкладу.

Необхідно пам’ятати, що при поверненні Ваших коштів можна ставити вимоги не лише повернути сам вклад і відсотки, а й стягнути з банку грошові кошти по ст.. 625 ЦК України, тобто інфляційні витрати(у випадку гривневого вкладу) і 3 відсотки річних за кожен день незаконного утримання Ваших коштів Банком аж до моменту фактичного повернення вкладу.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Згідно із ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Статтями 526, 610, 611 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому проценти річних, так само, як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов’язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов’язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов’язання утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу законодавства і судової практики Верховного Суду України зрозуміло, що інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку з чим вони повинні були виплачені в день повернення вкладу.

Ідентичної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в Ухвалі від 03 жовтня 2012 року вказує наступне:

Відповідно до п. 2 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК стягнення трьох відсотків річних та суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення зобов’язання не є фінансовою (економічною) санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці 3 відсотки та індекс інфляції нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним (чи звільнення його від сплати) неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Також звертаємо Вашу увагу на те, що при подачі позову до банку можна зменшити витрати не сплачуючи судовий збір за такий тип позову.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»  споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, або виконанням обов’язків найманого працівника; продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 Кодексу).

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до Постанови Пленуму  Верховного суду України  від 12 квітня 1996 року N 5 Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів до відносин, які регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово – кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 5. ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються в т.ч. споживачі за  позовами,  що пов’язані з порушенням їхніх прав.

Отже у випадку, якщо Ви пошлетеся у позові на вищезгадані норми і у судді не буде бажання неправомірно збільшити доходи суддівського корпусу, то при подачі позову про стягнення коштів з банку можна не сплачувати судовий збір.

Отже, будьте обачні довіряючи свої кошти фінустановам. Не зважаючи на те, що банківська система покликана захищати вкладників у випадку виникнення негараздів Ви залишитесь один-на-один з СИСТЕМОЮ, з банком, який боротиметься до кінця.

11.01.2013 року

Корисна інформація: Розмір відшкодування за банківськими вкладами збільшено до 200 тис. грн.